Родичання однофамільців

"Українська столиця" №3 (48), 19-25 січня 2007 року

Гурт "ВіаГра", постійно оновлюючи склад творчого колективу, продукує колишніх "віагрок". До цього вже якось звикли. Та й "ВіаГра" вже приспівалася.
Ситуація з відомою "Кобзою" дещо інша. Сьогодні близнюкують у назві кілька колективів. Один з них, наймолодший за творчим складом, довелося чути зі сцени, послухати з диска. Опікується ним Андрій Толчанов. Ця "Кобза" справляє гарне враження. Але дивує її однойменність. Чому так?

- Ширяться чутки, пане Андрію, що ви плануєте славну "Кобзу"?

- Я б не іронізував, переносячи лабораторні пошуки науковців у царину творчих пошуків. Це ж тільки у Доллі, овечки, а не співачки, тембр мекання ідентифікує мекання її мами.

- Або тата.

- Овечка з баранячим голосом?  На естраді це можливо. У природі - нонсенс.

- Що ж... Біологія й естрада...

- Не такі вже й далекі. Згадайте однойменну пісню.

- Але ж кобза!

- Назва музичного інструмента чи відомого колективу?

- Так, "Кобза" в лапках. Та, яка закобзарила совкову естраду неймовірним успіхом україномовної пісні.

- Українська пісня за  всіх часів була популярною, бо зматеріалізована душею народу. У слові й у музиці. Ні Емський указ, ні Валуєвський циркуляр, ні так зване зближення "радянських" націй, коли ними кашоварили кремлівські ідеологи, не могло український куліш задухмянити пловом. Так і з піснею. Вона феніксувала на попелищі ідеологій.

- Чому слово "феніксувала" вживаєте у минулому часі? Сьогодні, знаю, є "Кобза" у трьох, а то й чотирьох іпостасях.

- Я б не казав, що є "Кобза" номер "один", "два" чи "три".

- Але ж на сценічних майданчиках під цим брендом співають кілька колективів?

- Так. Проте сенс не в кількості, а в тому, що кожен колектив робить. Творчо. Якщо озирнутися на творчий шлях "Кобзи", якому... ось, ось - сорок років, то треба згадати смак першоджерела. А пробилося воно...

- Здається, у рік з'яви "Собору"?

- Олеся Гончара? Є ще одна знакова віха. Але для музики. Рік озвучу, не забігаючи наперед, бо хочу нагадати прізвища двох консерваторських студентів, котрі кохалися на грі бандури.

- Кушпет і Новицький?

- А флейтист Георгій Гарбар доповнив трійцю.

- Тризуб талантів, як "Дюжина ножів" Оверченка?

- Ніхто не прагнув заганяти ножі, продовжу назву відомого твору, у "степу революції". І не треба мене провокувати на заідеологізованість. Українська пісня - явище. Невмируще. Про неї й розмова. Як естетське явище. Бо й з "Кобзи", як Кобзаря, можна робити революціонерів.

- Але ж вони були ними?!

- Так. Як музичне явище, а не політичні різночинці, котрі з київських пагорбів бачили одну Сибір неісходиму. Не впевнений, що нашу розмову подасте в газеті в реальному часі. Щось обов'язково "причешете", бо заангажовані певними політичними подіями. Аби поставити крапку на політичній дискусії з екскурсу в українську історію, скажу, що 1968 року світ уперше почув і про "Led Zeppeling". 

- Але ж не про "Кобзу"?

- А чому Україну... звужувати до світових подій. Повірте, у планетарному вимірі наша неповторність не менш цікава. І не тільки для нас. "Кобза" може бути промовистим прикладом.

- Не заперечую. Але чому не створити щось нове замість того, щоб бідкатися за минулим.

- А ніхто не посипає голову попелом за минувшиною. Не можна сказати, що з'явилася якась нова "Кобза". Це - ілюзія, що рівноплощинять якісь номерні "кобзи", як інкубаторні соловейки. "Кобза" була, є і буде, як... Ось, скажімо, існує певний симфонічний оркестр. Хтось з музикантів, вийшовши на пенсію, може гонорувати, аби зібрати ще один колектив, перебравши назву колишнього колективу.

- Але ж ми говоримо про вокалістів, а не інструменталістів. Скрипка Страдіварі не втрачає голосу попри вік. А співаки, які в "Кобзі" натрудили горло за кілька десятків років...

- Ви схибили зі шляху нашої розмови. "Кобза" - не просто вокально-інструментальний ансамбль, а це вже певний культурологічний статус. Цей колектив знав неймовірні злети. Але й тривалий час його слава ледь животіла. Тому, гадаю, цікаво говорити не про причини з'яви "старого-нового" колективу і ще одного гурту чи "Кобзи"-оригінал", з якою себе проеціює екс-соліст Валерій Вітер. Ці паралелі недоречні, якщо зважити на внесок кожного в українську культуру. А ще - на підтримку й утвердження ім'я "Кобза". І ось до 1985 року, коли Вітер...

- "Звіявся" з колективу?

- Він залишив "Кобзу" в зеніті успіху.  Видали першу платівку. І не тільки у нас, а й у Канаді. Та й перші комерційні гастролі  Америкою були у "Кобзи". "Пісняри" були за ними. А тріумфальні гастролі в Японії?! "Кобза" об'їздила увесь світ.

 - На творчість не залишалося часу. Здається, була ще одна платівка і все. Як перші "Жигулі" - "копійка", вичерпали свій моральний ресурс, коли Україною вже бігають "бентлі", "ягуари".

 - Знаєте, коли "Кобза" була в зеніті слави, ця "копійка", якщо порівнювати, давала фору   всім іншим. Але чому Валерій Вітер саме в цей час залишає колектив? Адже його голос  лунав  в усіх хітах, які "Кобзі" дали  світову славу. Можливо, це тільки  здогад, але  з приходом в колектив Євгена Коваленка між ними виник творчий конфлікт на світоглядність розвитку "Кобзи".

 - Вами, пане Андрію, керує суб'єктивність.

 - Чому ж? Пошлюся на "Музичну енциклопедію", укладену Олександром Євтушенком, та відомі музичному загалу публікації. Вітер пропонував нові підходи, а Коваленка влаштовувала ситуація "зоряного " статусу.

 - Світло від зірки, знаємо, летить до нас і після її небуття.

 - Безперечно. Бо за Вітром з колективу пішли всі, крім уже згаданого виконавця. "Кобза", яку знали 1985 року, збайдужівши до творчих пошуків, почала  просто експлуатувати минулу славу.

 - Але ж не Вітер, Кушпет чи Новицький звернулися до вас, як продюсера.

 - Так, 1999 року Євген Коваленко з нагоди, здається,  тридцятиріччя колективу звернувся з проханням зробити  студійні  записи для концертного виступу.  Прописати  інструменти. Знаєте, щось у серці "йокнуло". Бо писав цей колектив, коли ще працював звукорежисером на "дезезе". Така дивна абревіатура Будинку звукозапису. За тих часів він був "дом", а не "будинок". І я сказав: "Давай щось зробимо". Бо не знаючи достеменно історії колективу, втілював Коваленка з "Кобзою". Спокусився пам'яттю про високопрофесійність цього творчого гурту. І  тільки тому взявся до роботи. А коли музиканти прийшли до мене в студію, з'ясувалося, що вони не вміють  ні співати, ні грати.

 - Але ж ...

 - Не відкриватиму технічних секретів. Скажу, що побачив цілковите зубожіння. Тому, зневірившись, що знайду для них спонсора, вклав свої заощадження. І власні матеріальні можливості. "Кобза", яку умовно названо гуртом Коваленка, провела на студії "Династія" тисячу годин. Статистично відомо, що професійний гурт записує альбом за сто двадцять годин. Стільки працював "Грін Грей". На двадцять годин  більше працювали "Брати Карамазови". "Кобзі" для двох альбомів - фольклорного і естрадного знадобилося... Вже казав.

- Це, пане Андрію, приватний бік справи. А хочу повернути розмову до нової "Кобзи".

 - Про неї найкраще скаже вона сама своїми концертами. Але нагадаю, некоректно говорити, що це нова "Кобза", адже в ній  є людина, яка заснувала гурт ще в 1968 року. Зараз пан Гарбар - музикант теперішнього складу "Кобзи". Офіційно. З записом у трудовій книжці.

 - І тому статистично...

 - Та хоч як! Хоча  працюємо не з калькулятором, а музичними образами й літературними метафорами. Тому виникає риторично історичне запитання, якщо згадати, що смерть однієї людини - трагедія, а тисяч людей - статистика. Отож погляньмо на статистику, аби уникнути трагедії.

 - Тобто?

 - З 1985 року "Кобза", очолювана Коваленком, не записала жодного альбому. Крім тих двох, яким посприяв я. Як хочете, так і називайте цю "Кобзу" - стара, нова... А найліпше - безальбомна. Про який творчий пошук, поступ чи злет можна говорити?!

 - Власне, пане Андрію, нашу зустріч спровокував новий альбом... Не знаю, як і сказати - старої, нової...

 - Просто "Кобзи".

 - Чув концертний виступ, "скачував" композиції з вашого сайту. Коли буде презентація нового альбому?

- Не знаю, бо перед продюсером не це головне. Важливіше піднести ім'я, яке колись безмірно талановиті люди уславили на весь світ. Щоб музикант, який грає у "Кобзі", не викликав у професіоналів і підготовлених музично слухачів зверхніх посмішок. "Кобзу" не можна порівнювати зі старими міхами, в які теперішні музиканти заливають молоде вино свого таланту. "Кобза", повторюся, - культурологічне явище, а не чиясь примха нею бути  чи вдавати, що ти нею є. Музика - найліпший суддя, альбом - суд присяжних, який безпомилково керується головним законом. Це - людяність і випробування часом.

 - А хто ж, пане Андрію, звинувачений?

 - Дивно, але публіка у залі. Погана музика її карає, добра музика - окрилює.

 - Вірю, що нові крила для "Кобзи" не  ікарівського штибу.

 - Бо вони не рукотворні, а природні. Молоді, пружні, сповнені творчих сил.

 Розмову вів Федір МЛИНЧЕНКО